Емоційні підсумки року я пишу під свій День народження, а наприкінці року – якусь суху «статистику» й висновки – рахуючи власні ляпи й дякуючи-дякуючи-дякуючи тим, завдяки кому рік, попри все, був чудесним.
Ключовий висновок цього року: колись юні на заводах давали молоко за шкідливість, а мені за розхристану необлаштованість провінційного життя і професійне вкалування видають любов – тонами. І ця любов – моє пальне, без якого нічогісінько не було б.
(Тут треба було б окремий запис чи окрему книжку – але ви однаково все знаєте, бо я й так безкінечно про це торочу).

Трошки більше року тому я відмовилася від викладацької кар’єри в Польщі, ми повернулися в Україну, і маленький Збараж після великого Лодзя здавався ще няшнішим і водночас лякав своєю страшенною необлаштованістю. Власне, цей рік я особливо багато скиглила, що через ускладнення переїздом нічого не встигаю. 
Тим паче дитина проводила поруч зі мною (буквально) 80% часу – а бути гуру професійного всевстигання з такими розкладами, особливо, якщо ви – гіперопікуюча мама-розважатор, погодьтеся, не так просто. 
Тож вперше за всі роки підбивання підсумків записала саме робочі підсумки року в цифрах - акі мотиватор для себе.
На основній роботі в Riggins Rights Management – два підвищення на посаді – спершу до Східної Європи додалися Нордичні країни, а потім – і вся Європа заразом. 
І просто було дуже круто. Люблю преміцно. (Пам’ятаєте, це саме та робота, про яку я мріяла і задля якої багато вкалувала і вчилася цілих 7 років!).
Вийшли 2 мої нові книжки, «Пуанти для Анни» (дякую прекрасній музі-балерині Anna Muromtseva за співтворчість!) та «Мандрівки з Чарівним Атласом: Гринвіч» + 1 антологія, «19 різдвяних історій», за моєї участі.
Вийшли наклади попередніх моїх книжок і новий наклад «Пуантів» – уже за два місяці після її виходу (ще один бестселер до скриньки). Щонайменше половина моїх книжок вперто трималася в різних топах або ж у них епізодично вистрілювала. 
Написала одну нову книжку й підписала кілька угод на наступні (і вперше за всю письменницьку кар’єру завалила дедлайни, ех). Почала писати чотири нових (не закінчила і не знаю, коли закінчу, гг).
Прочитала купу нових рецензій на свої книжки – з вдячною усмішкою. Лише одній молодій критикесі хотілося сісти й розтлумачити всі приховані сенси, які вона проґавила, перевівши мій текст у жахливо пласку площину, але я згадала себе в її віці й подумки побажала їй багато кльових книжок і вдумливого читання. Решта критики зігрівала й наснажувала дуже.
Вийшли 2 книжки, які я перекладала – в Україні та в Польщі: підручник з психології для семінаристів - "Психологія і християнство: п'ять поглядів" (УЄТС) і дитяча україно-польська (!) Біблія (Vocatio).
Я переклала ще 5.
Відбулася 31 зустріч з читачами в різних містах.
Великих відряджень - 10.
Країн - 4, серед них одна нова.
Відвідані книжкові виставки – Франкфурт, Будапешт, Львів і Київ.
Навчання – Аспен (ще одна велика любов) і водійські курси (теж так нічого). Опублікована наукова стаття і доповідь на історичній конференції – по одній.
Панельна дискусія про жіноче лідерство - 1.
Копірайтинґ для міжнародних компаній - 3.
Телеінтерв’ю – 5, кілька десятків інтерв’ю в інших форматах.
Серед нагород і премій була й одна обласна – здається, це вперше мене відзначали не з далекого Києва чи ближчого Львова, а вдома, і від того тепло і вдячно.
Плюс дві аудіо-книжки і плюс одна книжка шрифтом Брайля – і це чи не найрадісніше в моїй творчості.
Сотні отриманих читацьких листів і найзворушливіших пакунків. 
Мої тексти діти вивчали у школі й університетах.
Входила до складу експертного журі в двох літературних конкурсах.

Ми з донечкою бували в музеях, у театрі й на балеті, а ще - на численних презентаціях. Чоловік працював і вчився.

Багато літала (мій допінг) і їздила (ну хай вже буде).
Подружки й читачки пекли багато смаколиків особисто для мене або для нашої компанії – і це було оооох як прекрасно.
Спортом не займалася. Книжок прочитала мало (окрім дитячих і робочих). Кави випила багато - і шоколаду теж з'їла огого скільки.

Фотографій з року мало - і ще менше тут. Але хай будуть хоч ці, вибрані рандомним клацанням по теці day by day photos.

І я справді не знаю, звідки то все взялося, бо весь цей рік мені здавалося, що я нічим, крім сім’ї і дитини (моїх прекрасних пріоритетів), ненависного прибирання, мамського служіння (улюбленого!) і кухні не займаюся, угу.
Хоча, чого ж, знаю - любов найближчих і навіть далеких людей – це найкраще, що може бути.
От сьогодні одна кльова дівчина робить чізкейк, а друга – пече «горішки» на нашу вечірню мамську зустріч, а Ігор з Богданою пішли в місто в справах, поки я все це пишу. Ну що ще жінці треба?