Зо два тижні тому я переглядала «спогади» у фейсбуку за минулі роки-у-цей-день і натрапила на давній пост про Year Out – рік, у який я вирішила взяти «густе сито» для всіх потенційних досвідів, відмовитися від великих змін і гучних пропозицій задля того, щоби зосередитися на маленькому, домашньому, найважливішому. Я змінила кар’єрний напрямок і відмовилася від усіх, крім однієї, закордонних поїздок. І в той рік насправді сталися найважливіші зміни – я завагітніла Богданою, познайомилася з чудовим хлопчиком Валентином, якого згодом всиновили наші друзі, почала писати для дітей і робити перші замальовки для книжки-сповіді (яка згодом вийшла під назвою «Дороговкази, радіо і дощ»).

Цього року я маю геть інші відчуття. Пишучи цілі в записник, я не була в курсі тренду зі «словом року», але назвала цей рік Intentional Living (пробачте, я досі думаю над влучним перекладом – наразі нічого толкового не підібрала). Щороку я пишу цілі для кожної окремої сфери – тож напередодні 2016-го теж написала їх, тримаючи у фокусі саме ці слова.

Я написала, що дуже хочу діяти з позиції любові, а не страху; з довіри, а не бажання контролювати ситуацію. Написала «менше мене, більше Його». Це означає впускати більше людей, більше змін, ставати в чомусь вразливою – але хіба можливо стати благословенням для когось, ховаючись за власною кольчугою?

Цей місяць відкрив мені неочікувано багато – про те, у яку чудову мозаїку складаються різні досвіди, різні люди, країни, навички, усе те, що зі мною траплялося від дитинства. Мені здалося, що Творець на мить забрав мене з мого місця в оркестрі, поставив за Свій пульт і показав Свої власні ноти. І те, як доладно й красиво ми виглядаємо всі разом. Мені стало легше відпустити свої страхи, нав’язливе бажання контролювати ситуацію, тримати світ у долонях. Диригентська паличка, зрештою, усе одно не в мене. Разом із тим поглибилося розуміння того, що й ті кілька нот, які я видобуваю своїм малим смичком, теж важать багато. Тож буде достатньо, аби я добре зіграла свою партію. Усе решта – в Його інтерпретації.

Я знаю, що цей рік буде дуже насиченим і складним для мого чоловіка – але й принесе йому дуже важливий розвиток. Тож одна з основних моїх цілей на цей рік – підтримати його, бути для нього.

І поки моя маленька донечка не ходить в жодний садочок і найбільше часу проводить зі мною, я хочу якомога більше збагатити найкращими спогадами цей час (тут – більше з приводу). Я вже мрію про майбутні спільні мандри (бо сподіваюся багато подорожувати цьогоріч), про літо в Збаражі й Синяві – з родиною і рідною церквою, велосипедами, лісом, Чарівними Місцинами, друзями, Наталею і Софійкою (ми ж будемо знову видивлятися заходи сонця разом, правда?), походами з Ілонкою і Наталочкою, з полями і свіжим молоком. Ну і з малиною в саду, яку Дануська так сильно любить.

Цього року мені треба так багато навчитися. Я почала опрацьовувати тему інтеграції біженців для магістерської і маю відчуття, що це таке щось дуже моє, те, чим я зможу послужити й допомогти.

Мені треба навчитися плавати – так, я не вмію, і ні, я не збиралася. Але фізкультура тут обов’язкова, а найближчий від нашого дому факультатив – басейн. І навчитися смачно готувати їсти – здається, новорічна резолюція працює і я вже на шляху.

Я кілька років виношувала мрію перекласти всі 9 томів улюбленої американської письменниці Лори Інґаллс Вайлдер (мій безмежно терплячий чоловік навіть притягнув ті дев’ять папіряних томів сюди, в Лодзь, у своїй валізі) для улюбленого ж видавництва. Але інше видавництво встигло вже перекласти й видати один із томів (чомусь одразу третій) – і я дуже рада за них і за українських читачів. За себе ж, принаймні в перші миті, було дуже сумно (благо, вдома саме було морозиво!). Ігор, побачивши моє смутне лице і дізнавшись причину, безтурботно відповів, що я мала б тішитися – адже це вивільнило дуже багато часу й сил на мої власні проекти, над якими уже працюю.

Тож я, справді, тішуся. Моя совість спокійна, бо ж ви можете читати прекрасну Вайлдер і без мене. А я тим часом працюватиму над іншими справами (розкрити таємниці поки не можу – але для тих, хто читає мій фейсбук, натякну: саме їх я називала вершинами, до яких іти ще далеко і трохи страшно, але я знаю, Хто проведе). А ще одну книжкову таємницю можу розповісти просто зараз: наступна мандрівка з Чарівним Атласом уже пишеться.

Цей рік знову видається схожим на клаптикову ковдру, але з досвіду знаю, що всі ці нитки й кольори взаємодіють між собою і творять чудову картину.

Та якщо Маестро раптом захоче перегорнути сторінку й зіграти геть інший твір – я готова. У Нього завжди бездоганний смак.