Цими днями навіть повітря наелектризоване. Висока турбулентність і критично підвищена температура тіла по палаті. Хочеться сховатися в нірку, залягти на дно чи втекти кудись світ за очі – потрібне підкреслити.
Кілька днів тому мала зустріч із батьками в інклюзивному центрі на тему вигорання і внутрішнього ресурсу – і, намагаючись простягнути соломинку інформації їм, теж сподівалася за неї ж вхопитися.
У разі небезпеки одягти кисневу маску собі, а тоді – дитині чи сусіду, - повторювалая. Ресурс потрібно відновлювати, - додавала також максимально переконливо. Гнітюче почуття провини – неконструктивне і непродуктивне. Особиста відповідальність і межі особистого простору однаково важливі.
Усе це я говорила, вдивляючись в очі батьків, однак звертаючись і до себе також.
У ці, такі розхитані, такі турбулентні, дні я сідала на велосипед і розганялася, щоби вітер в обличчя хоч трошки вистудив непотрібну зараз гарячковість і звіяв зайву тривожність. Витягувала подружку на гору, молилася вголос, танцювала з донечкою, говорила з чоловіком про все на світі, водила себе на каву, сміялася з друзями, ходила в гості, зависала в лісі, купувала красивий одяг і перефарбовувалася в блондинку, їла піцу й багато солодкого, грала улюблені мелодії на піаніно – словом, рятувалася, як могла.
Щоденно нагадуючи собі, що турбулентність – це природньо. Що завжди є той, Кому можна беззастережно довіряти. Що всепропальство – невигідна стратегія. Що, зрештою, киснева маска – киснева маска – киснева маска.
Люди зараз так легко спалахують – і водночас так сильно горнуться, шукаючи підтримки, сподіваючись почути «прорвемося», намагаючись не здатися, якщо тільки залишимося разом.
Мені ж так сильно хочеться зараз суконь, танців і на ручки. У Брюґґе якесь чи що.
Натомість треба виймати себе з емоційного болота, наче Мюнхгаузен, застеляти ліжко, активно любити свою сім’ю, вдумливо працювати, допомагати тим, кому можу, і брати відповідальність за власний вибір.
Одна з моїх численних кепських рис – вразливість і чутливість, загострена до межі надриву. Але навіть це передбачив Хтось Великий, подарувавши мені для противаги неймовірну safety net підтримки й любові. Вчора я заснула просто в одязі, затуливши обличчя руками. Чоловік зробив мені чаю, увімкнув гірлянду і вклав дитину. А вранці художниця, ні про що не здогадуючись, надіслала ескізи неймовірних ілюстрацій до нової дитячої книжки, яку ми написали разом із донечкою.
А ще добре, що хоч шоколадки і вітер у волоссі ніхто не скасовував. І кучерики теж – хоч час від часу.