Збережу собі кілька фб-замальовок із хутора, щоби не забути й не розгубити настрій.

Розлогий запис про хутірні канікули - тут.

Я пишу це, вслухаючись у дзвінке сюрчання цикад і не менш дзвінкі дитячі перемовини дітей унизу. Десь на сусідньому пагорбі корови передзеленькуються нашийними дзвониками. Мій робочий столик – на просторому дерев’яному балконі, з якого транслюють казкову казку: буковинські Карпати у всій своїй ніжній, тремкій такій дуже красі.
Ігор гойдається на гойдалці унизу, повз нього проходять, пасучись, кози. Поруч із нашим шале – однією із найзатишніших відпочинкових осель, у яких намдоводилося зупинятися – контактний зоопарк, де вівці, кози, кролики, коні й навіть не знаю, хто ще.
Сьогодні ввечері – чи, може, завтра, бо ми ж нікуди не поспішаємо, розведемо вогонь у каміні вітальні й читатимемо книжки вголос.
А поки я просто вдихаю густий, медовий, передвечірній, такий дуже квітковий, дуже смерековий, надзвичайно теплий запах, дивлюся вдалечінь, пишу й не можу вгамувати безмежну вдячність за дива, які трапляються просто так.
Ще позавчора ми й не думали про літню відпустку – бо ж наш маленький Дім Мрії потроху росте, а на наших роботах не передбачалося послаблення графіку. Однак отримавши запрошення із Хутора Тихого, ми просто не змогли відмовитися – і все незбагненним чином лягло в дуже правильну мозаїку. Сьогодні, після дороги з казковими краєвидами за вікнами автівки, ми опинилися тут, у дерев’яному будиночку на вершині гори, з великим каміном у вітальні, із дуже затишною кухнею, з двома чарівними спальнями на другому поверсі, з великою дерев’яною гойдалкою й мангалом на міні-подвір’ї.
Тут так багато всього – іпотеріапія, сон у вуликах, тренажери надворі, звіринець, розмаїті спа-процедури, але ми навіть нічого не випробовували, так добре тут просто бути. Ну, хіба плавали в басейні досхочу, а тоді відпустили дитину на батут і гойдалки. Вечеря була дуже смачною, і мені так хочеться випробувати за час нашого тут відпочинку чи не кожну страву в меню.
А ще – ходити довго, невтомно, тримаючи найрідніших за руки, сміючись, заварюючи квітковий чай і працюючи на балконі. До батуту, на якому зараз так щасливо стрибає моя донька, метрів сімдесят звідси, однак я чую кожне її слово й бачу швидкісний танець її жовтої в горошок сукенки, як на долоні.
Не знаю, як цим ділитися. Про це все дивовижне легше мовчати, усміхаючись тихо й вглядаючись у небо чи притиснувшись підборіддям до чоловікового плеча. Але радістю ділитися треба неодмінно, бо від того вона лише примножується.

Дивлячись на цю фотографію, я думаю про щасливе дитинство - але не лише. Тут щасливе материнство і щасливе батьківство. Тут затишок і спокій. Тут довіра і вдячність. Тут тільки добрі пригоди.
Тут місце, де вибудовується внутрішня цілісність і консервується радість на холодну зиму.
Таке лагідне місце доброзичливої тиші.
Ну і, звісно, дуже щасливе дитинство також.

The evening that fills your heart with gratefulness, humbleness, coziness, calmness, and awe to the brim.
Majestic mountains surrounding our charming chalet, the stars shining brightly, the fire crackling, the candles burning, the herbal tea made by our daughter especially for us, her Mom and Dad... and God's everlasting love in every atom of it all.

Тут навіть повітря лагідне. Всотуєш в себе спокій, тишу, не-поспіх – і на серці розпогоджується, воно плавиться від тремкої вдячності й краси.
Це звучить смішно, але мене завжди наснажує смачна їжа (особливо, якщо її готую не я). Ми з Ігорем намагаємося скуштувати цікавинки в меню й надихнути до цього Данусю. Але найбільше вона втішилася, коли ми замовили їй картоплю фрі. Хоча козяче молоко, сирники й млинці їй теж заходять пречудесно.
Сьогодні сонця напрочуд багато: ми плюскалися в басейні, гуляли польовою дорогою, я навіть сіла на коня, щоби здійснити прогулянку в гори верхи – але злякалася й злізла, натомість Ігор проїхався трохи, але вирішив без нас не підійматися високо.
Ми з Данусею отримали казковий сеанс апітерапії – відпочинку на лежанці над вуликами в бджолиному будиночку. І мед із чаєм там смакував просто розкішно.
Поки Дануся бавилася з новою подружкою, Ігор вчив мене грати в пінг-понг. А зараз готує шашлики біля нашого будиночка. Ще кілька хвильок – і я побіжу паритися у фіто-бочку, а тоді – на масаж. Чомусь раніше мені здавалося, що такий тихий, ніжний відпочинок – це не про нас, ну взагалі. А виявилося, що він-таки про і для нас – навіть більше, ніж ми могли уявити.

Don’t forget to take good care
Of your inner light
Take your time to stand and stare
Let your heart shine bright.