Надійка Гербіш
квітня 05 (Нд) 2020, 13:38
Усе це світло

Так хочеться заховувати в серці кожну з цих буденних митей.

 

Фантастичне скісне світло, яке буквально осяює цей дім, пестить його стіни, високі дерев’яні двері й важкий старий килим, танцює візерунками на всіх можливих поверхнях. Хрущик ліниво рухається кімнатами, наче химерна годинникова стрілка, за сонцем, щоразу ліниво мостячись там, де проміння визолочує собі тимчасові оази. Дитина рухається за Хрущиком, сідає на підлогу поруч, бере його на руки, дозволяє йому так і заснути – і вони сидять, осяяні променями, аж поки ті промені не побіжать далі.


Усе це світло

 

Усе це світло

 

Дитинський тато вдома і йому, на щастя і на відміну від дитинської мами, не бракує ні позірної суворості, ні уміння (за потреби) протистояти дитинській чарівності. Тож за ці кілька днів дитина читає по кілька сторінок книжок щодня – читає прекрасно й безкінечно зворушливо, і переказує татові прочитане, аж поки він дозволить їй якісь інші розваги.

Усе це світло

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

 

Наприклад, допомагати мамі сервірувати стіл. Чи грати настільні ігри. Чи дивитись мультики. Сервірувати стіл – це їй ціла нагорода, розумієте.

 

У цих днях дуже багато роботи – у жодному з проектів, у якому я зайнята, немає жодних карантинних послаблень. Але всі весь час удома, тож я багато готую. І (ох, камінґ-аут!) мені це дуже (!) подобається.

Чоловіка це так зворушує, що він приходить цілувати мені маківочку навіть у моменти, коли я закриваюся від цілого світу високими й красивезними, ще австро-угорськими, дверима; сидячи в зручному кріслі, підібгавши затишно ноги; пишучи чи слухаючи щонайцікавішу лекцію телефоном – і жодне моє «втікай, ну втікай» на нього особливо не діє.

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

 

 

До озера – чотири хвилини пішої ходьби. Там голуби й білочки, човники й ніжні фіалки.

Мій спосіб знекріпачення зараз – маска, документи й Хрущеня. Це така Божа милість у цей період – мати трохи коштовної свободи й безперестанку, за кожним кроком і вдихом, за неї дякувати.

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

 

 

Наші мамські, як і численні робочі наради, минають у Зум-і – і так добре бачити обличчя люблених дівчат, їхні домівки, чути їхнє хвилювання й радість і молитися разом. Навіть співати! Хоча виходить страшенно смішно й невпопад, звісно.

 

«Тільки ти вмієш бачити красу там, де її ніхто більше не бачить,» - каже мені моя бойова посестра, жінка-тремка-радість-мого-серця. І якби я дивилася на цю квартиру так, як бачать її інші, я би бачила мільйон недоліків. Але я одразу вирішила їх не бачити, не помічати ніколи, поки переїзд не розлучить нас, і перетворювати кожен із них не просто на перевагу – на світлу вдячність.

 

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

 

Тож у цій австро-угорській квартирі розливу 1891 року, з її високими стелями за австрійським стандартом (3,5 метри – але візуально вони виглядають ще вищими чомусь), високими вікнами, високими дверима, мереживною серветкою на старенькому й витонченому столику-тринозі, з гвинтовими сходами під’їзду, таємничими історіями в тріщинах полущених дверей спільного балкону, я бачу лише її світло.

 

Вечорами співаю колискові – ну як, колискові, просто пісні, які люблю дуже – дитині та її цуцику, і вони засинають практично одночасно.

 

А ще в цій квартирі з її великими вікнами немає штор (and that's how I like it!), тож усі мої вечорові танці Ігор коментує: «Надійка, тебе може хтось бачити». Я танцюю так, наче мене ніхто не бачить, як і заповідав Марк Твен, але для заспокоєння чоловіка махаю руками невидимим сусідам, примовляючи "ставте лайки-підписуйтесь на наш канал". Ігор робить facepalm і поводиться так, наче він не зі мною і взагалі мене не знає.

 

А взагалі, співжиття з жінкою, яка потребує безкінечних дотиків, танцювашок, обіймашок і всього такого, нелегке - і за цього карантину чоловік виглядає ну геть безборонним. знайшов собі щита: ходить по хаті з гарячою кавою і примовляє: «Не чіпай мене, бо зараз розіллється». «Ага!» - лечу на нього з розгону, побачивши, що кава на столику. Реакція в нього чудесна, тож кава за чверть секунди в нього жмені: «Я В ХАТЦІ!» - проголошує.

 

Неймовірне відчуття, коли розповідаєш подружці про шлях свого серця, про думки, що зринають і залишаються там, а тоді читаєш книжку, вперше видану 1927 року (посмертно для автора), а написану ще раніше – а там ті самі, ті самісінькі міркування, ті ж відповіді на ті ж питання! Не знаю, як воно все може бути саме так, гадки не маю, але однаково насолоджуюся.

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

 

 

Ну і знову ж, бо сил нема мовчати: зовсім не можу натішитися світлом, яке цілісінький день заливає цю квартирку через усі свої чотири височезних вікна, що виходять на схід, південь і північ – його так багато, воно переливається, воно має силу й об’єм, воно має відтінки!

 

Щойно сідаю у крісло, примостивши поруч на витонченому старому столику, накритою мереживною серветкою, свій книжковий стосик, до мене з розгону й без запрошення вилітає пес, одразу перевертається на спину, задирає лапки догори й засинає за півсекунди – тільки б ніхто не посмів його звідси зрухати.

Дитина біжить за ним, стає на коліна поруч із кріслом, дивиться на Хруща залюбленим поглядом, не дає мені зосередитися, ставить питання-розповідає щось-сміється-ставить ці безкінечні питання.

 

 

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

 

Чоловік заварює каву, я виходжу з нею на загальний балкон, милуюся розквітлими котиками й цегляними димарями з дашками в будинку навпроти.

Повертаюся у дім, усміхаюся цим високим стелям, цим громіздким дверям поміж кімнатами, столу зі скатертиною (скатертини змінюється: одна з арафаткової тканини, зі слонами – з Індії, від дорогої подружки; інша – картате бойове покривало масайських воїнів – з Кенії, від мами) посеред кімнати.

 

Уранці чоловік ні з того ні з сього виголошує: «Боже, яка в мене жінка, дякую Тобі! Золота-діамантова!», і всередині мене розквітає маленький сад.

 

Ми співаємо, усі разом, – і кожна нота тут звучить об’ємніше, дзвінкіше, триваліше.

І мені раз у раз згадується чарівна старовинна квартирка в Мілані, яку нам залишили на кілька днів тамтешній архітектор і тренерка з йоги; з її стелями, підсвічниками, книжками, кольоровою плиткою на підлозі – і вся ця краса-на-щодень, кожна з цих деталей-зі-своєю-історією, відлунює всередині аж якоюсь болючою вдячністю й усвідомленим проживанням митей, що змінюють одна одну й тчуть якесь полотно, візерунок на якому я поки, за зачарованим спогляданням зблизька, ще не можу розгледіти.

 

Усе це світло

 

Усе це світло

 

 

  • Про оселю
  • 10 років і 8 днів :-)
  • Буденні радості
  • Про часоплинність
  • Адвент

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, rights management, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Греція, Дім Мрії, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, домівка, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, Хрущик, Хутір Тихий, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, карантин, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, труднощі перекладу, фото, цінності, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори, історія
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014