Надійка Гербіш
березня 23 (Ср) 2016, 15:10
Про паростки всередині

У ці дні, коли світ захлинається кров’ю і ненавистю, коли щоденні передпасхальні читання нагадують, що люди за ті кілька тисяч років ніскілечки не змінилися, раптом хочеться чекати весни й наївно сподіватися, що вона прийде – і все зміниться. Будуть квіти, усмішки, люди відкладуть зброю і випустять із в’язниць невинних. Але, натомість, з весняними гуляннями люди випускають Варавву, розпинають Ісуса й, заспокоєні, із почуттям виконаного обов’язку ідуть додому. Їсти шоколадні яйця і дякувати кольоровим кроликам.

Господи милосердний.

Про паростки всередині

Минулого семестру в нас були заняття з міжнародної безпеки. Ми багато говорили про ІДІЛ і Росію, про тероризм і катаклізми. Тож велетенські теракти проймали нестерпним смутком, але не дивували – чомусь здавалися передбачуваними. Семестр закінчився, у нас геть інші предмети – наприклад, економіка розвитку, навички продуктивності, все таке. І я, пишучи черговий есей з приводу, переймаюся наївним сподіванням, що все можливо виправити, було би трохи зусиль. І коли новини знову стають такими нестерпними, гублюся і не можу збагнути: звідки? чому? навіщо? Це все мало закінчитися ще в минулому семестрі, хіба ні?

І так зараз хочеться читати не тих, хто пише легко, красиво, дотепно, життєствердно. Натомість виростає велика внутрішня потреба в глибині й тихій неспростовній радості. І я коригую стрічку в інстаґрамі й блоґлавіні, менше читаю ФБ. Минулого тижня в американській бібліотеці взяла собі легке чтиво про Францію, кухню і красиве життя (екранізація цього роману колись потішила), але закрила на четвертій сторінці й повернулася до старих, зачитаних майже до дір, книжок, привезених з дому у валізі. Тих, які хочеться перечитувати щоразу, коли світ довкола знову переважує в бік божевілля.

Про паростки всередині 

І так сильно контрастують з цим тлом маленькі буденні радості. Коли турбота всередині й від інших, інколи зовсім чужих людей, загострюється до весни. Коли в скриньку лягають найпрекрасніші листи: читачі з різних куточків світу діляться тим, яку втіху принесла їм котрась із моїх книжок; видавці шлють деталі нових проектів і ставлять дуже потрібні запитання; світлі люди з далеких берегів (буквально) запрошують у гості й присилають квитки.

Про паростки всередині 

Одногрупник, курд, запитує, чи пам’ятаю я про долму – страву, яку готують у нього вдома і про яку він колись мені розказував. Я пам’ятаю, і він пише, що зготував її і привезе нам на вечерю. Я чемно відмовляюся – Ігор працює до вечора, мені незручно самій приймати гостей. Але так тішуся цим маленьким виявом турботи. Тимчасом бабця складає купкою на фортепіано листи, які досі приходять у Збараж. А поштар на вулиці щоразу ґречно знімає кепку, вітаючись.

Про паростки всередині

Я часто прокручую в голові початок січня, коли дуже-дуже чекала 22 числа. Це Богданчин день народження, і я мріяла про затишне свято. Мала приїхати в гості мама і привезти мою свіжу, щойно з друкарні, книжку про Венецію; ми з І. збиралися на побачення вдвох; мені мало прийти підтвердження про контракт, заради якого варто було дорослішати, вчитися і працювати ночами. Я навіть уявляла собі, як сфотографуюсь, щаслива, і поділюся фотографію з групою найближчих друзів (так, я думала, що нарешті її створю) разом із усіма цими радісними новинами.

Про паростки всередині 

Наше маленьке свято справді було дуже затишним. Але мама приїхала уже згодом (і ми з І. таки пішли на побачення!), книжка прийшла ще пізніше поштою, а контракт, разом із деякими іншими моїми важливими очікуваннями, досі на стадії розробки.

Але якраз завдяки цьому очікуванню я вирішила поки почекати з групою друзів і тим, щоби ділитися з ними маленькими перемогами. Натомість вирішила ділитися буднями періоду «у дорозі». З усіма. Бо про перемоги говорити просто. А про шлях до них – інколи довгий і виснажливий – не завжди.

Але якраз у дорозі всередині виростають дуже важливі паростки. Довіри, сподівання і тихої неспростовної радості. Яка не залежить від нових книжок, подорожей, кількості дітей, наявності чи відсутності власного дому й красивого одягу. Яка взагалі не залежить від зовнішніх обставин.

Яка виростає зі сподівання на Його милосердя в будь-яку пору року. Навіть у ту, що п’ята і найдовша – очікування весни.

 

 

Про паростки всередині
  • Про цілі на рік
  • Про Лодзь і нас у ньому
  • Щоденникове - Напередодні
  • ...і ще б я її обняла
  • Листи

  • Мене звуть Надійка.
    Письменниця і перекладачка,
    пригодошукачка і мандрівниця.
    Закохана дружина і
    щаслива мама маленької дівчинки.
    Полюю за натхненням
    і з радістю ним ділюся.
    Вірю в дива. Вірю в Ісуса.
    Нові книжки
    Мітки
    100 випадкових фактів, 100днівліта, Bible-based curriculum, free curriculum for preschoolers in Ukrainian, homeschooling, nature study, preschool, rights management, sweet home, travelwithkids, Ukraine, Ігор, Італія, Бог, Богдана, Будапешт, Греція, Збараж, Краків, Лодзь, Німеччина, Польща, Про найкраще в місяці, Різдво, Україна, дворічки, дерев’яні іграшки, дитяча бібліотека, для натхнення, домашнє навчання, дошкільнята, Франкфурт, Франція, діти, надихає, навчання, афіша, безкоштовна навчальна програма, листи, люди, мандрівки, материнство, мої книжки, організація часу, презентації, при надії, підсумки, рекомендую, статті, трирічки, труднощі перекладу, фото, цілі, читанка, щоденник, інтеграція біженців, ілюстратори
    Instagram
    Follow
    Підписатися на розсилку
    Visited map

    visited 15 states (6.66%)
    комірка
    студія "ИРІЙ" © 2014