Океан – це майже найкраще з того, що трапилося зі мною у Франції. Ну, він точно втрапляє в топ-5: люди, їжа, чари Сент-Емільйону і, так, океан. На п’ятому місці, мабуть, опиниться відчуття свободи в Бордо. Але про нього – згодом.

Ті кілька годин абсолютної безтурботності на березі Атлантики настільки перевершили мої очікування, що я вирішила не виймати забуту мушлю з кишені шортів – хай залишиться нагадуванням про чудовий день.

Океани до того мені траплялися двічі. Але пізньої осені й взимку. А тут – перші дні літа, велетенські мушлі, які я збирала для Данусі, лагідні хвилі, в яких так добре було босим ногам, казковий краєвид, знову ж – бездоганно смачна їжа (кіш льорен, канелє, фондан о шоколя), ніжний вітер і цей несамовитий запах.

Згодом ми поїхали до Лєрбу – маленького рибацького селища на березі затоки Бассен Даркашон. Тут вирощують устриці – власне, там я вперше їх скуштувала. Ресторанчик розташований на мікроскопічному клаптику пляжу, де безтурботно (знову це слово – там, здається, все ним просякнуте) бавляться діти і дорослі. Поруч – дерев’яний барак, «кабан ди пишир», де устриць збирають і сортують. Дорогою ми зустріли молодого хлопця у вицвілій футболці й закочених догори джинсах, який збирав мушельки устриць у пакети, а згодом він і подавав нам наше замовлення. У затоці ходять човники і пінасси – традиційні човни, які раніше збирали «урожай» устриць, а тепер використовуються для «прогулянок» затокою.

Саме селище страшенно зворушливе: маленькі будиночки з мереживними тюлями із корабликами у вікнах, ліниві коти, мушлі на нитці замість дзвіночка, крихітний фонтан, біля якого чоловіки грали петанг (Іра розповіла, що це нетрадиційна для цієї місцевості гра, але, мабуть, її фанати возять з собою ці кульки навіть на відпочинок), квіти у старому рибацькому костюмі і багато троянд. Далі – лише фотографії. Їм завжди вдається промовляти краще, ніж словам. 

 У попередніх серіях - літературна зустріч у Бордо і прогулянка Бержераком. Ну і чарівний Сент-Емільйон.